Влада Каплін - юрист, правозахисниця, координатор  громадської організації «Молодь проти наркотиків». З Владою ми познайомилися понад 10 років тому, ще до того як вона поїхала вчитися в Київ, і сьогодні зустрілися, щоб поговорити про те, як змінилося її життя за цей час, і які зміни вона, як громадський діяч, хоче привнести в рідне місто.
Влада, яким було ваше дитинство?

Моє дитинство пройшло в селі Зінці Полтавського району, але школи там немає тому в підготовчі класи мене водила бабуся Віра в Терешки, що по сусідству. Ця щоденна 4 кілометрова прогулянка і в сніг, і в дощ дисциплінувала мене і виховала терпіння і волю до подолання будь-яких труднощів на шляху до мети та отримання знань. А щоб я могла вчитися в Полтавській малій академії мистецтв, мама на світанку передавала мене на пероні бабусі Каті з сусіднього села, яка відвозила мене поїздом на уроки музики. За що я дуже вдячна моїй родині.

Згодом ми переїхали в «Червоні казарми», батькові дали кімнату в гуртожитку для військових, а я закінчила полтавську 27 школу. Пам’ятаю, як мене обрали старостою класу. Роки навчання в Полтаві це етап становлення мене як особистості – ​мені пощастило з вчителями, адже вони, по суті другі батьки, які закладають в нас такі якості як працьовитість, цілеспрямованість, терпіння і повага до старших.

У Полтаві у вас було Швейне ательє. Чому ви закрили цей проєкт?

Пригадую, як на шкільний випускний мені нічого було вдягнути і довелося позичити вечірню сукню у подруги Юлі (сміється), тому ставши студенткою я відклала гроші зі стипендії, і насамперед купила швейну машинку, потім відкрила майстерню з пошиття одягу.

Мої колекції успішно продавалися в Україні та за кордоном, також я створювала ексклюзивні наряди для зірок шоу-бізнесу. Пам’ятаю успішні покази на балу v Асоціації кавалерів ордена Святого Станіслава та інших гучних майданчиках. З дитинства я любила шити сукні лялькам, особливо потайки з бабусиних хусток – ​сміється. Але швейну майстерню довелося закрити через розбіжності з бізнес партнерами, які за спиною оформили бізнес на себе. Подібних помилок в житті я не повторю, адже тепер у мене є юридична освіта. Я працюю в адвокатському об’єднанні «АДВОКАТИ УКРАЇНИ»

Розкажіть про себе, як про ведучу. У Полтаві мало хто знає вас в цій ролі. Але ж вам доводилося вести досить гучні проекти.

25 вересня цього року виповняється 25 років з дня  заснування фонду талановитих дітей Анатолія Кукоби. С цього приводу ми зустрілися с Вірою Пантилеймонівною, яка очолює фонд та продовжує справу Анатолія Тихоновіча вже багато років.

Як взагалі виник Фонд Талановитих Дітей?

Фонд народжувався в той період, коли відбувався злам усієї системи – ​і політичної, і організаційної і адміністративної. Діти були покинуті напризволяще. Зробити фонд була повністю ідея Анатолія Тихоновича. Він розмірковував так: якщо держава не в змозі приділяти належної уваги дитячій творчості, треба організувати активних і небайдужих дорослих. Тим більше, що у Полтаві такі люди і є, і буди завжди. Усім дітям потрібно піклування и сиротам і з малозабезпечених сімей. Особливої уваги потребують талановиті діти, тому що вони наше майбутнє, наш генофонд. Ці діти будуть славою України!

Він був одним з перших, хто зробив такий фонд на Україні і, звичайно, найбільший розвиток фонд отримав при його житті. Анатолій Тихонович був дуже потужним, дуже направленим. В нашому місті Фонд збирав цілі стадіони. На новий Рік, до Дня Захисту Дітей. Всі отримували подарунки і заохочення. Це був стимул для дітей розвивати свій талант і надалі.

За підтримки фонду діти представляли Полтаву на всеукраїнських Олімпіадах, згодом стали студентами найкращих вузів. Наші таланти завдяки Фонду побували за кордоном на фестивалях, міжнародних конкурсах, змаганнях.

Розкажіть будь це було бути першою леді Полтави?

Требе було вчитися жити заново. Та з Анатолієм Тихоновичем все було просто. За 23 роки він не разу не підняв на мене голос, але й ніколи не повторював дважди. Щодо співпраці, то звісно було багато громадських справ. Я намагалась допомагати йому всюди, де це тільки можливо.

Бути першою леді, це постійний контроль, контроль над словами, поведінкою, одягом. Не можна було як раніш у вискочити за хлібом в домашніх капцях, бо це могло негативно вплинути на імідж чоловіка.

Іноді діти і внуки правлячих сімей ростуть з «короною» і трохи зверхнім ставленням до оточуючих. Як це було у вас?

Ні, це точно не про нас. З Анатолієм Тихоновичем було майже неможливо мати «корону», бо він сам був дуже простою людиною. І завжди просив нас бути скромніше.

«Стилист Року 2019», «Missis Diamond World», «Мама Року 2019» - це все одна неповторна яскрава жінка, та одна с найкращих стилістів нашого міста Анна Бойко.

Анна, як вам прийшла ідея відкрити власну студію?

Я працюю в цій сфері більше 15 років і, згодом, зрозуміла, що хочу працювати на себе. Дізнавшись досить багато від інших майстрів, побачивши різні стилі та техніки я вирішила впроваджувати свій стиль. Тому студія має назву – ​Стиль Анни Бойко.

Чи буди проблеми з відкриттям?

Найбільша проблема була нестача коштів, зараз неможливо почати свою студію без грошей. Тому я почала з маленької кімнатки, а вже пізніше відкрила свою студію. Насамперед я хочу сказати, що якщо ти чогось бажаєш, якщо дійсно цього хочеш, то це не може не вийти.

Ви і досі продовжуєте навчатись чи вже досягли рівня, коли це не потрібно?

Коли я зрозуміла, що вмію багато та все ж таки хочу продовжувати рости я почала їздити на навчання. Спочатку в Київ на місяць на «Повне перезавантаження». Там були всі чоловічі стрижки і жіночі зачіски. Сюди я приїхала зовсім інша. Пізніше мені захотілося ще, і я почала їздити на всі навчання, до кожного стиліста, про якого чула і дізнавалася. Зараз я також часто відвідую різних майстрів і в різних містах, тому що вважаю, що рост у майстерності нескінченний.

Ателье Ludmila Chernenko знают не только в Полтаве, но и за рубежом. Ее клиенты это те , кто носит люксовую брендовую одежду и хочет воплотить в реальность свои самые  необычные решения, создать уникальную изысканную вещь, которой не будет ни у кого! Ведь слоган ателье Ludmila Chernenko: «От мечты к реальности!»

Расскажите немного о себе: как решили стать дизайнером? Где учились, как получили свой первый заказ?

Дизайном я профессионально занимаюсь с 1985 года. Как говориться «от солдата до генерала!».

У меня три швейных образования: два технических и одно высшее. Первое – ​портной высшего разряда мужской, женской и детской верхней одежды. Второе – ​закройщик высшего разряда с красным дипломом. Третье высшее. Я окончила Хмельницкий национальный университет по специальности конструктор-модельер.

Настоящий профессиональный дизайнер умеет шить, кроить, разрабатывать конструкции и дизайн моделей, знает технологии пошива и может грамотно разрабатывать свои коллекции.

Сегодня молодежь часто называет себя дизайнерами уже после первого рисунка. Это все равно что я назову себя хирургом, потому что