Создано 01 Январь 2015

Кажуть, що класична музика завжди буде залишатися елітарним мистецтвом. Проте і в Лондоні, і в Полтаві зали однаково заповнені слухачами різного віку та музикальних уподобань. Їх поєднує одне – любов до справжнього, непідробного мистецтва.

Коли спілкуєшся із диригентом Полтавського симфонічного оркестру, Народним артистом України, членом Національної спілки композиторів України, Віталієм Скакуном, то відчуваєш у ньому ж такі самі почуття. Любов до музики об’єднує колектив Полтавського симфонічного оркестру, дозволяючи як інтерпретувати класичні шедеври, так і створювати власні.

Колизей: Уявіть, що перед вами людина, яка зовсім не орієнтується ні у симфонічному оркестрі, ні в музиці  загалом. Як би ви охарактеризували їй суть своєї професії?

Віталій СкаКун: Взагалі, симфонічний оркестр організовувався, починаючи з XV століття, коли спочатку в церквах і костьолах були невеличкі ансамблі, оркестри. Тоді сам скрипаль або органіст, який був «ватажком» цієї компанії, керував музикою. Але з часом оркестри збільшилися до великих розмірів – не 10, а 100 музикантів. Ось в нашому 50 музикантів – це називається «невеликий симфонічний оркестр». А великий може налічувати і 100 людей. Коли історично пішла більш сучасна музика, починаючи від Бетховена, Моцарта.... Це були вже великі оркестри. Тому що скрипаль, граючи партію, вже не міг керувати своїм великим «організмом». Отак починалися симфонічні оркестри.

К: Як ви почали працювати у театрі?

 

В.С: Коли 25 років тому моя сім’я приїхала  з Києва, то розвиток симфонічної музики тут був слабкою ланкою. Філармонія і всі музичні колективи орієнтувалися на народну музику. Тоді обласна адміністрація і управління культури допомогли створити цей оркестр. 22 лютого 2015 року йому вже буде 15 років. На перших моїх концертах я завжди виходив зі словом до людей. Не просто диригент, у нас це нібито якась таємнича особистість. Я людина – демократична, і хочу, щоб моя справа, те, що я несу людям, було їм доступне. На перших концертах так і казав: «Не бійтеся симфонічного оркестру». Це просто інструмент музичний. Як баян, який все грає. Але більш досконалий, ніж баян. Тут багато інструментів, багато фарб. Зараз музика дуже складна. Якщо говорити про склад оркестру, то ми обходимося своїми музикантами. Звичайно, іноді запрошуємо декілька музикантів, щоб заграли ту чи іншу симфонію, але в основному обходимося своїми силами. Мені в цьому дуже допомагає Полтавське музичне училище ім. М. В. Лисенка. Багато студентів, викладачів беруть участь в нашому оркестрі. Звичайно, місто невелике, простіше організувати оркестр в Дніпропетровську, Харкові, де є консерваторії, а у невеликому місті, як н аше, складніше. Але Полтава не провінція, не дай бог вам таке сказати! Полтавське училище потужне і я вибираю гарних музикантів для поповнення симфонічного оркестру. Якщо вже сказав за провінцію, то провінція це не географічне положення, а це те місто, де я повинен працювати, віддаючи усі свої сили. Тоді я буду вважати, що живу в столиці. І дійсно, я мислю по-столичному, тому що прожив 25 років в Києві, і оцю велику ідею приніс щиро в Полтаву.

К: Дійсно, багато жителів Полтави кажуть, що вона провінція. Чи не обмежують можливості цього міста ваш професійний розвиток?

В.С: Безумовно, обмежують. Але я намагаюсь грати на такому рівні і виховувати оркестр, щоб не відчувалося, що це провінція. Щойно відбулася симфонія Скрябіна №1 «Слава мистецтву», складається з 6 частин. Виконуємо з хором музичного училища. Це дуже монументальна конструкція, яку ми в змозі виконати. Через це, я ніяк не вважаю, що живу в провінції, я живу в столиці.

К: Дуже важлива частина розвитку оркестру – це його гастролі за кордон. Знаю, у 2006 році ви виїжджали в Італію, давали там близько 50 концертів.

В.С: Це був особливий екзамен для оркестру і мене, коли треба було за дві години створити програму, а людей - повна зала. Ми повинні були грати твори, які раніше не виконували. Це був такий прорив, прорив наших музикантів, що вони повірили у себе. І зараз, незважаючи на невелику кількість репетицій, ми на досить високому рівні виконуємо твори. Хотілось би поїхати, звичайно. Але зараз попасти у Францію чи Німеччину дуже складно, тому що там дуже багато власних симфонічних оркестрів. А в Італії та Іспанії немає симфонічних оркестрів, у них є лише оперні. Немає філармоній. Через те запрошують за невелику ціну грати. Безумовно, хотілося б поїхати. Шукаємо зв’язки.

К: Як ви ставитеся до того, що багато сучасних – як поп, так і рок - музикантів на своїх концертах використовують невеликі оркестри? Чи це не розмиває межу між класичною та сучасною музикою?

В.С: Розмиває. Скажімо, вже давно це було в Європі, Німеччині, хоча я так вважаю, що Німеччина – це столиця світової музики.  Якщо ми подивимося навіть історично, велика горта якраз німецьких композиторів створювали музику.

І якщо відповісти на ваше запитання, вже років десь 15 тому назад навіть Лондонський симфонічний оркестр, який вважається найкращим у світі, виконував попурі на класичну музику. Останнім часом, естрадні групи беруть участь у цьому синтезі. Також цікаво, але це просто мода. Наприклад, після отримання Україною незалежності, усі колективи почали співати культову (церковну – Прим. журн.) музику, тому що хотілося. Народний хор повинен співати народні пісні, академічний хор повинен співати все. Це дань моды, я думаю. Бо мелодії легко впізнаються.  Людям це подобається. Знаєте, я ніяк не прибічник Леніна, але у Леніна була така фраза мудра у його працях: «Искусство принадлежит народу. Оно должно быть понято народом». А наша комуністична ідеологія перекрутила: «Искусство принадлежит народу. Оно должно быть понятно народу». Грай таке собі легеньке, простеньке, щоб було «понятно». Але я іншої думки. Ми повинні як професіонали вчити людей слухати музику серйозну, а не виконувати дуже прості твори, в яких всім все зрозуміло. Тому що симфонічна музика – це така сторона життя людини. Ми ж не можемо заперечити «Євгенія Онєгіна» Чайковського, правда? «Євгенія Онегіна» Пушкіна? Достоєвського «Браття Карамазови»? Це міжнародне. Через це і ми повинні тягнутися туди, до небес, в своїй музиці і тягнути людей за собою.

К: Якщо вже зайшла річ про музичні проблеми, то існує думка, що комерція музику вбиває, і справжній музикант повинен творити лише заради мистецтва.

В.с: Я вам скажу, симфонічна музика гроші не заробляє. Заробляє Ані Лорак, Пугачова, Кіркоров. Я не кажу, що це погано. Я тільки не згоден з ціною на квитки. Або ж у цих зірок немає совісті, або люди не досить свідомо йдуть на їх концерти. Приміром, на наш концерт квиток коштує 30 чи 50 грн. А Ані Лорак приїздить – 800 грн. Це абсурд. Цього не повинно бути, я вважаю. Це масова культура, як футбол. Я не думаю, що Україна – батьківщина футболу, але чому ми туди так біжимо? Бо людям хочеться простого, «хлеба и зрелищ». Але треба все-таки розвиватися усім нам.

К: Зачеплю тоді музично-гендерну проблему. Чи є якась відмінність між жінками і чоловіками-диригентами і в чому вона полягає?

В.с: : Я вважаю, що є. Жінка не повинна бути диригентом. Це моє принципове положення. Майже вся світова музика створена саме чоловіками. Ну, знайдіть мені композитора-жінку. Майже немає. Добре, була Леся Дичко в Україні, ще у Франції були жінки-композитори. Але, в основному, музика - чоловіча професія. Особливо диригент. Я не сприймаю жінку-диригента. Тому що тут воля, сила, фізична у тому числі. Тим більше, що диригент –  диктатор. А чому диктатор? Тому що всі музиканти закінчують таку ж консерваторію, як і я. І в кожного музиканта є бачення тієї чи іншої музики, яку він грає. Моя задача – повернути це відчуття в своє русло, так, як я бачу. Диктат, але в толерантній формі. Проте жінки дуже відчувають. У них звук зовсім інший виходить.

К: : Чи існує ідеальний оркестр? Який його рецепт?

В.с:  Скажімо, по інтонації, то найідеальніша у синтезатора. Це електронна музика. Але справа у тому, що звук – не просто інтонація, це художній вираз. Фарба. Коли грає синтезатор – це холодна музика. Чули музиканта, який грає на електроскрипці? Гарно, але то мертва музика. Вібрація йде від душі музиканта. І ось ця вібрація створює атмосферу. Людина так відчуває музику. Великий піаніст та композитор Рахманінов казав: «Надо гладить клавиши, а не тыкать с отвращением». Ми, через наші емоції, душу, розум торкаємося і видобуваємо цей звук. А якщо взяти електронну музику – це те ж саме, що і комп’ютер. Щодо ідеальної чистоти, ми всі стараємось не фальшивити, щоб був чистий звук. Але ідеально не буває. Це буває лише в механіці.

К:  Чи були якісь курйозні випадки під час репетицій або виступів? Який запам’ятався найбільше?

В.с: Коли працював у Києві, то був такий випадок. Був концерт і під оркестр співав відомий Анатолій Солов’яненко. І тут, посеред концерту як схватить мене за руку. Звичайно, я зупинився і оркестр також. Для мене це був шок. А хтось у залі засміявся, якась людина не толерантна. Він почав її виховувати: «Я – Народний артист СРСР, лауреат Ленінської премії, а ти негідник…». Я тоді подумав, що тут сидить дідусь і бабуся – а вони при чому? Знаєте, ми проводимо мало репетицій, тому що всі ще десь працюють, окрім оркестру. Зарплатня мала, людям треба сім’ї годувати, і нам про курйози ніколи говорити. Треба тільки шукати музику. Я їм кажу, що треба музику шукати, як шукає собака марихуану. Музика сама не відкриється. Треба розгадати в нотах таємницю. Партитура – це шахматна дошка, я гросмейстер, а мої музиканти - фігури. Уявіть собі, Бетховен за ціле життя написав всього 9 симфоній. І це вважається великою кількістю. А інші ще менше. Наприклад, французький композитор Сезар Франк написав лише 1 симфонію за життя. Це скільки треба було передумати, вкласти усього себе, а я повинен хоч трошечки наблизитися до його думок. Хоча б на 50% відкрити задум композитора.

К: «Шукаємо музику як собака - марихуану» - гарна музична приказка! Наскільки я знаю, ви наразі є членом Національної спілки композиторів України. Який вона має на композитора, чому може навчити?

В.с:  Приємне для мене запитання. Не вважаю себе великим композитором, але досвід якийсь є. Я писав музику і для вистав, і романси, і симфонічні картини, і «Оду Полтавському краю». Це дуже допомагає. Я дуже багато оркестрував у свій час. Дивлюсь на твір – симфонію – і відразу звертаю увагу на оркестровку. Чому написали низьку флейту? Фарба в неї холодна. Значить, потрібен такий образ. Моя невелика композиторська діяльність дуже допомагає, бо я відразу бачу партитуру, всі лінії, бо сам, так би мовити, практик. Ось зараз ми виконували першу симфонію Скрябіна, то дуже фактура складна, закручена. Якщо взяти Чайковського, то все видно відразу. Настільки, мабуть, геніально писав, у нього стиль такий був. А ось візьмеш Скрябіна – багато внутрішніх речей у партитурі, які треба розібрати. Бо якщо заграємо лише як мелодію, без «начинки», тоді людям згрішу, бо не все покажу. А я повинен усе показати.

Я: Яке б головне правило свого життя ви могли б виокремити?

В: Коли я приїхав в Полтаву більше 20 років тоді була написана перша стаття про мене. Її автор Валентина Волошина, дуже професійна журналістка. Вона задала мені, мабуть, схоже питання, і я сказав: «Прожити, не опускаючи очей». Щоб не соромно було людям в очі дивитись.

Я: Останнє, новорічне питання: який ви собі подарунок хотіли б під ялинку?

В:  Хотів би послухати той оркестр, в якому грає мій син – Антон. А він грає у Брюсельському філармонійному оркестрі. Вчився у великих вчителів. Коли був конкурс на заміщення посади артиста оркестру, то за ширмою слухали 80 скрипалів зі всієї Європи. Взяли тільки Антона і ще одного. Це така моя гордість.

фото: Виталий Запека

Здоровье

8 граней красоты
Было бы замечательно, если бы кожа всегда оста »
Врос­ший но­готь – в чем при­чи­на
    Сна­ча­ла, рас­смот­рим оп­ре­де­ле­ние, »
Вриддхи Йога
Гармония тела и души – как часто мы слышим это »
В гармонии с гормонами
Наш организм – целая планета, состо »
Чарующий взгляд
Очень часто для изменения и улучшения внешнос »

Мода и стиль

Алексей Залевский
В рамках проведения Fashion Day Алексей Залевский п »
Винтажный дизайн ногтей
Юлия Валериевна   -  мастер преподаватель сту »
Kate Romenski
Для меня Катюша является ярким примером тог »

Интервью

Дирижер Виталий Скакун
Кажуть, що класична музика завжди буде залиша »
Дизайнер Алина Васейкина
Колизей: Алина, расскажи, как ты начала занимат »
Анна Козырь
Сегодня у нас в гостя настоящая русская красав »
Интервью с волшебниками. Братья Сафроновы
    Говорят, мечты сбываются. В который раз я »
Алла Кушнир
К: Алла, в детстве вы занимались самыми разным »
Ігор Кужик
Колізей: Які саме речі приносять вам задоволен »

FB

Рекламный отдел и Редакция

ПОЛТАВА: +38(093) 66-09-555, (0532)69-33-77

КРЕМЕНЧУГ: +38(096) 922-20-02

ДНЕПР: +38(096) 235-02-15

facebook.com/groups/kolizey1

This e-mail address is being protected from spambots. You need JavaScript enabled to view it.